Що саме відбувається за дверима кабінету?

В кабінеті психоаналітика відбувається те ж саме, що й в кабінеті будь-якого психотерапевта, тобто добра розмова або невербальна комунікація, але в це вдаватися не будемо. Така добра розмова може тривати роками або, принаймні, півроку (це приблизно 28 сесій в наших реаліях), це мінімальний проміжок часу, за який зміни можуть «прорости», бо йдеться не про «забрати» чи «додати» щось в поведінці людини, як це буває, наприклад, в поведінковій терапії, а про зміну самого суб’єктивного переживання власного «я», тієї ж таки поведінки, ставлення до інших. Отже, що відбувається в кабінеті крупним планом? Обидвоє, психоаналітик і клієнт зручно невимушено сидять. Клієнт при цьому довільним чином розповідає будь-які історії з теперішнього чи минулого життя, ділиться переживаннями, озвучує перші-ліпші думки, це називається методом вільного асоціювання. Кожен досвідчений клієнт знає, наскільки непросто проговорювати все, що приходить в голову, бо все наше свідоме «я» спрямоване на те, щоб придушувати, приховувати незручні думки і справжні почуття на догоду доброму уявленню про самого себе. В цьому полягає суть усіх наших душевних проблем. Психоаналітик при цьому уважно мовчить і, як добрий детектив, відстежує, до яких позасвідомих маневрів вдається клієнт аби не висловити найважливішого і не торкнутися до своїх справжніх переживань. При цьому, є ще один план, який менш очевидний. Це те, що відбувається в стосунку психоаналітика і клієнта поза очевидною формальною взаємною роботою. З якогось моменту в кабінеті інсталюватиметься те, про що клієнт досі тільки пригадував і розповідав як свої дитячі історії. Між психоаналітиком і клієнтом воскресає драма колись давно, переважно в дитинстві, пережитих конфліктних стосунків, які потім переслідують його впродовж життя і «вилазять боком» в різних дорослих ситуаціях. Саме ці погані сценарії, як тільки вони проявляться безпосередньо в кабінеті у вигляді конфлікту між клієнтом і психоаналітиком, стають предметом психоаналітичного опрацювання, і тут, з’являються переживання нової якості – так звані коригуючі переживання, що провадять до розв’язання проблем, з якими звернувся клієнт. А це відбувається за рахунок того, що аналітик дотримується специфічної технічної позиції абстиненції, у такий спосіб, що не вживається некритично в нав’язану клієнтом роль, а пропонує у відповідь інакшу, ніж стереотипно очікувану клієнтом реакцію і роз’яснює, що відбувається тут і тепер між ним і клієнтом. З кожним клієнтом завжди розгортається унікальний непередбачуваний стосунковий сюжет і цим психоаналіз «зваблює».

Які техніки використовуються у психоаналітичній терапії?

В великій дискусії 50-х років минулого століття було чітко стверджено, що психоаналізом є тільки та психотерапія, яка безпосередньо працює з опором і перенесенням. Опір – це все, що заважає клієнту вільно, без цензури асоціювати в час психоаналітичної сесії. Це такі собі добірні фальсифікації, до яких позасвідомо вдається людина, коли розповідає про саму себе і про свої стосунки з іншими, і які справді спотворюють її картину світу й перешкоджають у її вдалій адаптації. Перенесення – це втягування психоаналітика в давно пережиті клієнтом моделі стосунків з ключовими постатями його дитинства. Опір і перенесення виникають завжди, не залежно від психотерапевтичного методу, однак одні напрямки психотерапії їх відверто ігнорують, а інші використовують як інструмент сильного сугестивного впливу на клієнта. Психоаналітик ніколи не дає порад так, як би це робив добрий батько чи інший добрий психотерапевт, а також ніколи безпосередньо не втішає, не розраджує і не вдовольняє клієнта, як би це хотілося від доброї мами, і що часто відбувається в інакших, підтримуючих психотерапіях. Натомість психоаналітик аналізує всі труднощі й конфлікти клієнта, і цим звільняє його з полону негативних сценаріїв, що допомагає розвинути зрілу позицію.

Як визначити, коли клієнт готовий говорити про дитячі рани, а коли ще зарано торкатися цієї теми?

В добрій психоаналітичній психотерапії діє правило вільних асоціацій. Це означає, що аналітик ніколи не визначає і не задає тему розмови, він йде за наративом клієнта або за сценою, яка розгортається в кабінеті. Часом його інтерпретації бувають невчасні, тому він ніколи не вимагає відповіді чи їх обдумування і не наполягає на власне своєму розумінні. Аналітик виходить з того, що треба поважати опір пацієнта і що в нього попереду багато часу, відтак, можна бути терплячим. Психоаналітична робота не передбачає різкого втручання в світ клієнта без попереднього вимощування його готовності почути бодай якусь частину правди про свої внутрішні мотиви.

Що стає результатом доброї психоаналітичної психотерапії?

Клієнт з’являється в психотерапію тоді, коли відчуває гніт страждань, які можуть бути і ясними як конкретний симптом (наприклад: пригнічений настрій або панічні атаки чи невлаштованість особистого життя), і дуже розмитими («щось не так в моєму житті»). В цілому психотерапію можна вважати завершеною тоді, коли в клієнта виникає стійке відчуття, що я – ОК, навіть, якщо при цьому залишаються ще певні труднощі. Зигмунд Фройд назвав кінцевим здобутком психотерапіїї – здатність людини творчо працювати і повноцінно любити. Отже, зміни в цих двох аспектах життя клієнта є маркерами поступу в терапії.

Наскільки ефективною є психоаналітична психотерапія?

Дослідження ефективності різних видів психотерапій, які останніми десятиліттями є дуже популярними, показують, що, загалом, всі основні методи психотерапії є майже однаково ефективними в частині прицільної короткофокусної роботи з певними розладами, тобто йдеться про однакову міру послаблення симптомів за будь-якого методу психотерапії, який би не обрав клієнт. Разом з тим, психоаналітична психотерапія дає найтривалішу ремісію на виході з психотерапії. Тобто, зміни, які відбуваються під її впливом, є глибшими і стійкішими, бо метою психоаналітичної психотерапії є не так усунути симптом чи страждання людини, як збільшити силу її Его, тобто зробити його витривалішим, вправнішим, толерантнішим до фрустрацій і викликів, а отже, ліпшим психічним менеджером. Тому людина зі зміцненим Его здатна витримати життєві удари, шукає компромісні рішення, а не западається в душевну кризу чи вдається до втечі в душевний і/або соматичний розлад.

Чи може психотерапевт зашкодити людині під час терапії? Від чого це залежить?

Може. Однак, частіше це є суб’єктивним інфантильним страхом клієнта перед ніби-то всезнаючим, всепроникаючим, мовчазним, критикуючим, відстороненим психотерапевтом. Така фаза негативного перенесення є у кожній тривалій психотерапії, і радше свідчить про те, що клієнт йде в глибину дослідження своїх конфліктів, страхів, упереджень. Однак, часом цю фазу не вдається подолати і клієнт покидає терапію з хибним переконанням, що вона була марною або навіть шкідливою. Нічого шкідливого у цьому нема, крім втраченого доброго шансу. Бо перейти цю фазу є потужною ознакою доброго опрацювання несвідомих негативних паттернів.

Ще одне. Основне завдання психоаналітика – не втягуватися в пропоновані клієнтом інфантильні стосункові сценарії, а прояснювати і досліджувати їх. Хоча іноді спільний афект під час сесії буває настільки сильний або психотерапевт має «свої сліпі зони», що він з неухильністю вв’язується в несвідому гру клієнта і бере на себе пропоновану ним роль. Проблема є тільки тоді, коли психотерапевт цього не зауважує і продовжує грати цю гру, вважаючи її терапією. Це не стосується лише психотерапевтів-початківців, бо такою є універсальна пастка перенесення, тому для всіх психотерапевтів передбачена регулярна супервізія. А ще буває так, що психотерапевт має власні серйозні невротичні обмеження, наприклад, боїться конфліктів, не вміє виражати злість, уникає гострих ситуацій, тоді клієнт чутиметься недостатньо вільним у прояві власних придушених проблемних агресивних переживань, відтак може статися, що вони обидвоє укладуть несвідомий пакт про ненапад, будуть довго й «плідно» працювати, розумно говорити і берегти одне одного, а це означатиме, що терапія насправді пробуксовує, і клієнт платить не за те, по що прийшов у терапію. Саме тому, всі психодинамічні психотерапевти повинні пройти власну психотерапію, перш ніж вдатися до практикування.