Думаючи про трудний характер, я досі уявляла собі зграю зірваних з ланцюга підлітків  з шансоном в душі. Тепер я розумію, що справа стоїть значно ширше.

Ви звели трудний характер до антисоціального, що цілком правомірно. Трудний він не тільки тому, що його власники надзвичайно прикрі люди, а ще й тому, що він, на жаль, мало піддається корекції чи перевихованню.  Антисоціальний тип – мабуть найбільший виклик для психотерапевта, бо тут йдеться про злоякісний нарцизм, каліцьке Я, що нездатне  вступати в стосунки з людьми інакше, ніж з позиції нахабного використання і абсолютної зверхності. До речі, більшість підлітків з шансоном в душі насправді не є ніякими нарцисами, просто вдаються до такої асоціальної поведінки заради підліткового протесту і епатажу. Часто всією клікою заправляє один-два справжніх психопати, решта – перебісяться і повернуться в нормальне життя, бо в них є внутрішнє уявлення про межі допустимого, є потреба в нормальній близькості, є здорове почуття провини. Психопат цього всього позбавлений, його внутрішнє життя доволі примітивне. Біль і нагнітання страху – це єдина доступна йому форма комунікації.

Мені здавалось, що проблема нарциса в самозакоханості …

Йдеться про те, що нарцис не здатен любити, не здатен пройнятись звичайним людським теплом до іншої людини, він не може також зігрітись від любові іншого. Світ, в якому живе нарцис, – холодний, механістичний і пустий, в ньому панує ідеологія паразитизму, цинізму  і споживацтва. Інший існує тільки для того, щоб обслуговувати його Его, підтримувати його амбіцію. Нарцис не конче мусить бути відвертим антисоціалом, щоб ви чулись біля нього ошуканим і використаним. Якщо для цього треба бути чарівним – нарцис вправно зачарує вас, і ви втратите обачність. Якщо ви сам не позбавлений нарцизму, – він ідеалізуватиме вас, і ви втратите обачність. Якщо ви наївно наблизитесь заблизько, – він обов’язково приноровиться і поцілить в ваше слабке місце. І ви також втратите обачність. Нарцисами є всі, хто звичайну людську етику в стосунках підміняє маніпуляцією. Це може бути інтелігентний статечний мужчина, який знецінить жінку відразу ж по тому, як доб’ється її прихильності. Або фем фаталь, яка бавиться чоловіками, холоднокровно спостерігаючи ефект власного шарму. Або уявіть собі перечуленого вразливого нарциса, який тероризує рідних своїм мазохізмом, шарахається від них як від монстрів, аж поки хтось справді на нього не визвіриться. Або замкнутого інтелектуала, що снує в голові свій Майн Кампф. Або успішного і холодного політика, який схопив бога за бороду, але в 50 раптом наклав на себе руки. Варіантів, як бачите, багато. Якщо за Фройда хворобою часу була істерія, то нинішна доба, на жаль, всуціль уражена нарцизмом. Істерички куди приємніші, тепліші і живіші для співжиття. Вони теж майстерно вміють зваблювати і люблять грати фем фаталь, але на відміну від нарцисок, вони щиро віддаються власній уяві і їх обранець точно не дорікне їм байдужістю. Хоча мають свої нездоланні труднощі характеру…

Давайте власне в цьому місці окреслимо, що значить трудний характер

Це той характер, який заважає людині гнучко і вдало пристосовуватись до життя і жити його повно, вартісно і щасливо. Наприклад, нарцис ніколи не дізнається, що таке любов в принципі. Істеричка навпаки завжди зазнаватиме любові, але страждатиме від її ексцесів. Людина з депресивним характером житиме пуританське життя з любов’ю до інших, безжально до себе і відібравши в себе право на будь-яку насолоду чи радість. Обсесивний тип задзьобає всіх своєю педантичною дріб’язковістю і в результаті за дровами ліс не побачить, а значить так і не розсмакує справжнє почуття, не зазнає життєвого драйву. Трохи така людина-робот. І так далі.

А що тоді таке добрий характер? Такий буває?

Здоровий характер – це гармонійне поєднання патологічних радикалів. Це як кристал з рівними гранями. Тоді в кожній життєвій обставині людина може обернутися потрібним боком. Десь доречним буде істеричний шарм, десь обсесивна структурованість, десь нарцистична амбітність, а десь буде корисною наша депресивна частинка.

Не уявляю, для чого може придатися депресивна частина характеру?

Вона допомагає там, де варто поступитися собою заради інтересів іншого, віддатися комусь сповна, безкорисливо, проявити альтруїзм. Девіз депресивної людини – стосунки – це все, я – ніщо. Це вміння давати. Така настанова добре збалансовує природний егоцентризм, який ми всі в собі маємо. Так само як ми всі маємо депресивну грань. Це питання пропорцій. Унікальність вашого характеру якраз в тому, що якась грань більша, випукліша, домінуюча.

А звідки береться ця асиметрія характеру? Чому хтось стає нарцисом, а хтось істериком?

Гарно звучить. Асиметрія характеру. Вільям Джеймс назвав це «складками характеру». Справа в тому, що  кожна грань розвивалась поступово, на кожному етапі дитина здобувалася на певну нову психологічну якість. Спочатку дитина мусила пізнати страх, навчитися довіряти і покладатися на маму, а також радити собі з розчаруваннями, коли довіра не виправдовувалась – мами не було поруч, або мама злилася замість заспокоювати, або своєю власною тривогою тільки примножувала страх дитини. Це колосальне досягнення – навчитися довіряти попри все, воно пов’язане з переживання базової безпеки і благополуччя на все життя. Далі завдання ускладнюються, як і дитячі тривоги – треба радити з бажаннями, які викликають заздрість, сором, злість, провину і сум. От нарцис так і не переріс в собі переживання заздрості. Єдине, що він зумів для себе зробити – навчився знецінювати всіх, хто має якісь добрі якості, і маскувати власний голод відчуттям зверхності. Натомість депресивна людина зафіксувалася довкола почуття провини. І так далі.

А чому стаються ці фіксації в психологічному розвитку? Чому здоровий досвід переживань дитини раптом блокується на якомусь етапі?

Найчастіше ці фіксації виникають через мамині невротичні обмеження. Наприклад, обсесивна мама, яка постійно наводить глянц в хаті і мислить категоріями порядку, неминуче впадатиме в неприязнь або навіть паніку біля півторарічної дитини, яка щойно  відкрила для себе всі принади пацькання в піску, кашках-пюре, фарбах і всяких цікавих непотребах. Ця мама точно захоче зарамкувати дитину, позбавляючи її права пережити всю цю творчу пацьканину.  Отам якраз, де мама затискатиме  почуття дитини або начинятиме її власними тривогами – в дитини в цьому місці неухильно виникатиме конфлікт, пов’язаний з вираженням певних емоцій, а отже і власних потреб. Дитина неминуче зашпортається, шукаючи всякі компромісні і захисні стратегії, на цьому місці в її ментальному житті зав’яжеться вузлик. Так утворюється «складка характеру».

Але ж виховання в тому й полягає, що мама чи тато постійно ставлять рамки на дитячі хочу…

Так. Але одна справа, коли ці рамки виростають з реалістичних міркувань батьків і накладаються з розумінням  і  спокоєм. А інша – коли вони диктуються маминим невротичним дискомфортом. Тоді стосункова екосистема, в якій розвивається дитина, заражується тривогою і стає для неї токсичною. Неневротична мама спокійно вручає півторарічній дитині ложки в обидві руки, поки сама годує її третьою, і та з задоволенням місить в мисці кашку, неминуче заїдається і запацькує слинявчик. В психастенічної мами дитина їсть в стерильній чистоті, закладена серветками, з закритими ручками. Досить зробитись плямці, відразу ж починається епопея з обтирання і голосіння.

Виходить, що характер закладається в дитинстві? 

Базові якості – так. Це вміння довіряти, любити, проявляти самостійність, ініціативу, наполягати, конкурувати, коритися, перемагати і програвати, втрачати і розлучатися, впорядковуватися, зосереджуватися, відтерміновувати свої бажання, поступатися, знаходити компроміс. Це все ранньодитячі здобутки. Потім в підлітковому віці вони відполіровуються начисто.

Невже доросла людина не може вплинути на власний характер?

Дивіться. Характер точно можна цивілізовувати і окультурювати. Це питання інтелігентності, це залежить від сили вашого Я і бажання. Але змінити ядро характеру важко. Бо це своєрідний панцир, який захищає людину від колись пережитих прикростей. Справа ж не тільки в поведінці, яка піддається дресурі, справа в тому, що за кожним характером стоїть певний спосіб сприймання і обробки інформації,  певний когнітивний стиль. Так, людина з параноїдним  стилем спрямована на постійне вишуковування загрози і підступності по відношенню до себе. Отже, вона буде поводитись, виходячи з вічної оборонної позиції. Або атакуватиме перша. Це тип людей, біля яких легко почуватися винним. І вона не зможе розслабитись, виявити доброзичливість, бо переконана, що люди, близькі і далекі в цілому  вороже до неї ставляться!

Звучить так, ніби характер – це патологія…

В дуже концентрованому варіанті йдеться про розлад особистості. Пам’ятаємо, що «складки характеру» від початку утворювалися як спосіб давати собі раду з конфліктом, втримати стосунки з важливою особою і не просто втримати, але й більш-менш прийнятно тривати в них надалі, адже ані сам конфлікт, ані мамина невротичність не вичерпувалися однією ситуацією.  Тому характер утворювався як панцир супроти вразливості, був способом адаптації. Інша справа, що  в дорослому віці цей панцир вже не спрацьовує адаптивно, адже дитина давно виросла, її оточують різні люди, вона не живе більше з батьками і ні від кого не залежить аж так сильно, щоб вмонтовувати його очікування в своє власне Я. Але панцир загрубів. Людина не може перестати думати чи діяти певним навченим чином. Якщо її Я, її інтелект, креативність, проактивність достатньо високі, то вона добре знатиме себе і використовуватиме свої сильні сторони як козирі і вміло замощуватиме собі безпеку там, де чується непевно. Однак буває, що характер сильніший за її Я, тоді весь стиль поведінки і навіть стиль  життя буде невротичний. Колись характер захищав, а тепер сам продукуватиме невротичні симптоми.

Давайте, може, спробуємо це проілюструвати

Візьмемо до прикладу жінку з істеричним радикалом. В першому випадку матимемо чутливу чуттєву жінку, яка має шарм, мислить художньо, кольорово, імпресіоністично, влучно інтуїтивна, м’яка, жіночна, заворожуюча у своїх проявах, легко вловлює настрій інших. В іншому варіанті матимемо карикатурну яскравіть, недоречну спокусливість і піддатливість всьому, що виблискує, гонитву за рожевими мріями, постійну наелектризованість враженнями, які не тримаються купи, балакливість, і емоційні бурі, які скидаються на погану постановку в дешевому театрі, нездатність зупинитися на будь-якому почутті і прожити його глибоко, цілісно, а не як ескіз або раптовий напад. В другому випадку говоримо про трудний характер, якому не зашкодить психотерапевтична корекція.

Ми вже згадували нарцистичний, істеричний, обсесивний і депресивний. Може, є ще якісь типажі?

Типологій є багато, в тому числі психоаналітичних, які виводять всю характерологію з базових страхів і вразливості людини до певного типу конфлікту. Наприклад, ми ще не згадували про такого цікавого персонажа як шизоїд. Цей характер мабуть має найкреативніший і найінтелектуальніший потенціал. Шизоїд чітко бачить взаємозв’язки, може аналітично розкласти будь-яку задачу. Але він має страх близькості. Мами колись  було для нього явно забагато, він переживав її занадто голосною, перебільшеною, влізливою і недоречною. Йому хочеться спокою, самоти, йому добре в своєму приватному просторі, він не любить світських балачок про погоду. Якщо неможливо уникнути колективу, то він тримається осібно, поринає у віртуальний світ, і при цьому прекрасно креативно справляється з роботою. Щоб в інших не виникала ідея до нього зайвий раз наблизитися – демонструє холодність, байдужість або замкнутість. Щоправда, це не спрацьовує для істеричок – вони відразу ж надихаються його недоступністю відтак намагаються його звабити і обігріти. До речі, якщо це вдасться – може скластись непогана пара. Істеричці ж понад усе йдеться про те, щоб розворушити, надихнути, вразити іншого. І вона заради цього ладна навиворіт вивернутись. Найчастіше ця тема розігрується в еротичних і еротизованих варіаціях.

А чого боїться істерична жінка? До речі, а чоловіки бувають істериками?

Аякже. От наприклад, типаж привабливого багатообіцяючого молодого чоловіка, якого всіляко люблять, підтримують та інвестують дорослі жінки. Однак час йде, а він так і залишається вічномолодим і вічно багатообіцяючим. А про жінок це просто класика жанру. Істеричка боїться зупинитись. Боїться стикнутися з застиглим байдужим обличчям іншого. Їй треба, щоб все рухалося, блимало, вражало. Невагома легкість буття. Вона все переживає екзальтовано, перебільшено, драматично, публічно. При тому вона чується як кішка на розпеченому даху, на гарячій пательні, хоч сама туди щойно вискочила. Вона з усією дитячою невинністю хоче, щоб хтось зняв їй зірку з неба, хоче забороненого плоду, але насправді боїться навіть просто потримати той плід в руках. Тому часто істеричні жінки дуже принадні, вони вміють звабити мертвого, але потім виявляються абсолютно неготовими до інтиму, нездатними отримати сексуальне задоволення.

Цікаво. Ніби історія з життя примадонни.

Так і є. Істерикам добре вдаються активності, які потребують максимальної емоційної заангажованості, привабливості, темпераменту і грації.

А обсесивний? Про що йому йдеться в ґрунті речі?

В грунті речі він боїться почуттів, боїться піддатися своїм бажанням, бо відчуває їх категорично неприйнятними. При тому нічого нелюдського в його бажаннях нема, просто совість його зашкально строга, а будь яку емоцію він сприймає як таку, що може вибити йому землю з-під ніг, впровадити його в хаос. Тож він постійно пильнується, постійно стримує себе. Його життя відбувається за розкладом, його поведінка закута в правила і етикет, його сприймання сфокусовано на мільйон деталей, він дуже продуктивний, дбайливий і совісний в своїй діяльності, щоб раптом не залишити зайвої свободи для необачних душевних сюрпризів. Ідеальний бухгалтер.

Істеричка б з ним занудилася…

Точно. Є ще тривожний характер. Така постійна тонкошкіра чутливість. Людина весь час на межі вигорання, поразки і відчаю. Ну і багато інших.

А скажіть, чи можна розпізнати тип характеру за зовнішнім виглядом людини?

Чому б ні? Вгадайте, хто почіпить на себе червону сумку з стразами і китицями, а кому буде важливо, щоб на ній було помітно бренд від Армані? Хто вималює волосся в зелений колір або зневажливо ставитиметься до своєї зовнішності – мовляв, це несуттєво? Хто не вийде з хати, не защепивши всі ґудзики на сорочці і не витерши мешти на глянц? Хто запакується в сіру мішковину і уникатиме будь-якої біжутерії? Так само багато можна дізнатись, якщо спостерігати за людиною в роботі. Або в ситуації, коли вона вимушено запізнюється. Або на вечірці з алкоголем.

Що далі, то цікавіше. Підозрюю, що шизоїд відмовлятиметься від алкоголю в принципі.

Так, зате він може випити на самоті. До речі, в терапію шизоїдні чоловіки зголошуються переважно через проблеми з алкоголем.

Добре, давайте наостанок зосередимося на типових труднощах, які притаманні кожному характеру. Отже, шизоїд може алкоголізуватися.

Ні-ні. Всі можуть алкоголізуватися. Просто шизоїд навряд чи прийде до терапевта з емоційними або конфліктними темами. Він не вважатиме за потрібне ні з ким ділитися своїм приватним життям. Так само, будь-кого може спіткати депресія. Просто кожен тип характеру буде депресувати по-своєму. Нарцис дратуватиметься, нудитиме світом, вибухатиме нарешті люттю. І так далі. А про типові труднощі? Ліна Костенко казала так: «В кожного своя пустеля і свої міражі». От депресивній людині бракує відчуття власної цінності, тож вона постійно потерпає від терору самотності і нав’язує комусь свою опіку. Бути непотрібною для неї рівнозначно бути мертвою. Насправді ж вона сама потребує емоційної турботи, якої їй з дитинства бракувало, просто захисні механізми спрацьовують так, що замість брати турботу від інших, вона її дає сама. Шизоїд натомість весь світ носить в собі як яйце-райце. Його труднощі спіткають там, де доведеться комунікувати з іншим. Наприклад, з власною дитиною. Для дитини нестерпно бути з мамою чи татом, яка має однаковий вираз обличчя і постійно витає десь в хмарах. Проблема обсесивної людини дається взнаки в час змін, вона може реально дестабілізуватися і втратити контроль над ситуацією. Істерик вміє заганятися в сумнівні ситуації, але він знезброює будь-яку очевидну критику чи зауваження своєю чарівною байдужістю. Нарциса доймає порожнеча і цілком можливо, вона може обвалитися на нього всією своєю безмежністю, тоді його лють обернеться проти нього самого. Він може вдаватись до самопошкодження.  Насправді, це все фантазії. Поки ви здатні повноцінно любити і творчо працювати – ви добре адаптовані, і ваш характер вас вміру захищає, але дозволяє рухатись вперед, жити життя повнокровно і глибше входити в воду.

Дякую Вам за розмову.